НАРОДНІЇ СЕРБСЬКІЇ ПІСНІ

Сербськії народнії пісні, тії самородні запахущії цвіточки возникли під теплим полудневим небом, виросли у душі буйного словенського народу.



Сербськії народнії пісні, тії самородні запахущії цвіточки возникли під теплим полудневим небом, виросли у душі буйного словенського народу. Слава їх уже давно розляглася по цілій Європі, на всі язики їх перекладано, розхвалювано і досить оцінено. Ба і другії словенські нарічія присвоювали собі побратимську їх красоту до своїх зільників народної поезії: читали-смо красні переводи сербських пісень по-чеськи, по-польськи і по-великоруськи. Але ледве хто удасть так переложити їх, щоб зовсім задержалася краса первісна. Не на уйму високих дарованій переводителів то сказано, но думаю, причина тому є в самім язиці, в ступені і роді єго образованя. Словенськії нарічія, книжно образуючися при розвиваню і зрості своїх словесностей, підлягали впливові різних сторонських язиків і переймали багацько чужого, несловенського, і так одні більше, другі менше насякали чужими ізворотами, ненаським духом. Насупротив, сербське нарічіє, подібно малоруському, ні книжно образоване, ні ученими витребеньками перекрашоване, ні на чужий лад пристроюване, заховало свою старосвітськую стать, свою природную красоту. Для того, думаю, ледве котре із словенських нарічій є спосібнійше до перевода сербських пісень, як наше 1. Малорусчина одна годна перейняти тії краснозвучні народнії утвори та й разом заховати вірно тую простую красу без всякої принуди.

 

Малорусь і Сербія — дві сестриці словенськії, близькії собі по ступені просвіщеня: у обох розвинулося образованє природно у цілім народі, обі заховали багато пам’яток передвіцької словенщини у своїх обрядах, звичаях, обичаях, переданях і розцвіли прекрасним цвітом народної поезії. Прочії словенськії нарічія через уплив чужоземщини більше-менше утратили свою давнюю природжену красоту. Для того у переводах народних пісень показуєся якась принука, якийсь виговір звисока, ніби з-панська. Простий, хоть прекрасний стрій народних пісень не йде їм к лицю, так як в ноші селянки пані не яло би ся 2.

 

Пісні сербські женськії подібнісінькі до наших обрядових; одні і другі того ж складу, у одних і других той же дух провіває, дух сердечної люби, дух домашнього гаразду, у обох подібнії дитинячі жарти і іграшки, подібная краса дівоча. Читаючи тії сербські пісні, здаєся тобі, що якийсь знакомий, родимий голос дзвенить в ухах твоїх; а навідворот, слухаючи наші колядки, гагілки, ладканя і пр., переноситься душа твоя із студеної сторони нашої на якусь любую тепличину, десь на тоті райські долини, де зими не знають, де заєдно весна цвіте, а буйнії цвіти розкішно розвиваються, красою своєю за очі хватаючи та запахом всю долину наповняючи. Часом лиш якась глибоко в серденько вкопана туга проколюєся навскрізь і пригадує нещасную долю — утрачений рай!

 

Пісні юнацькії (богатирськії) очевидячки іншого строю, ніж южноруські козацькії думи. Сербин оповідає велично, але спокійно, без участі в ділі, красним повіствовательним говором пригоди або чуднії діла своїх юнаків, приводить слова людей, описує все до одробини, не раз і маловажні речі; не дуже знов чудуєся над дивними чудесами своїх утворів, в його казці за одним розмахом падуть тисячі голів — він січе турків, як капусту. Насупротив, у наших думах представлено саме важне: півець русин вибирає лиш самі занимательнійші речі, дух єго самих високих вершків досягає, ніколи му знижатися нижче або оглядати все до кореня; він лиш уздрів, поняв велич, і так чудно та велично оповідає, що око увиділо, що серце учуло, — злишнє догадайся. Що скаже, то в кожнім його слові вага і сила, бо і в ділі була сила не чимала, — на дрібні речі він слів не теряє, він по самих глибинах плавле, по плесі гуляє, а де мілкі броди, він перескочить. Для того і пісні наші того роду такі коротенькі, а сербські довгі-предовженні.

 

У сербів юнацьких пісень межи всіма найбільше. Кільковіковая їх борба з ворогами християнства ум і серце цілого народа так займила, що всі другії чувства приглушені, вся старосвітчина забута, обрядові пісні зіллялися частями у повіствовательні — словом, богатирськая пісня, як бистрая ріка, розіллявшися із берегів своїх, загорнула під себе всі річки і потоки різнородних співанок 3.

 

Дивно ми, що у сербських піснях так мало находимо подобного содержаня з нашими, коли тим часом тілько їх є межи польськими, словацькими, ба деякі і межи чеськими, навіть країнськими. Запевне, для того, що сербове, відділені від сіверної словенщини чужими племенами, звернули очі в іншу сторону, на юг, і своїм строєм образовали поезію. В одиноких уривках находимо предці ледве не ті самі слова, що в наших піснях. Ось, напр[иклад], сії слова 4:

 

У ИнЂиjи тешко безакоње,

Не поштуjе млаЂи стариjега,

Не слушаjу Ђеца родитеља;

Родитељи пород погазили,

Црн им био образ на дивану

Пред самиjем богом истиниjем!

Кум свог’ кума на судове ћера,

И доведе лажливе свjедоке,

И без вjере и без чисте душе,

И оглоби кума вjенчанога,

Вjенчанога, или крштенога;

А брат брата на меjдан зазива;

Ћевер снаси о орамоти ради,

А брат сестру сестром не дозива *.

 

 

Зрівняймо з нашою колядкою:

 

Ой чому ж нема, як було давно,

Як було давно та з первовіку?

Ой, бо вже давно, як кривди нема:

Бо вже ся царі повоювали;

А цар на царя військо збирає,

А брат на брата мечом махає,

Сестра сестриці чари готує,

Ой кум на кума все ворогує,

Сусід сусіда збавляє хліба,

Донька на матір гнів піднімає,

А син на вітця право тягає.

 

Або із пісні «Женитьба Павла Плетикосе» 5:

 

Чарне очи, што ме не гледате?

Бjеле руке, што ме не грлите?

Медне уста, што ме не љубите?

Што ли сте се на ме на љутила? **

 

 

* У Індії тяжке беззаконня,

Не шанує молодий старого,

Не слухає родичів дитина,

Батьки дітей під ноги взяли,

Почорніло б їм обличчя на суді

Перед самим істинним богом!

Свого кума кум по судах тягає

І приводить свідків він фальшивих,

І без віри, і без чистої душі

Обдире і вінчаного кума,

Вінчаного або хрещеного;

А брат брата на двобій викликає,

А дівер приводить до гріха невістку,

А брат сестру не кличе сестрою.

** Чом твої не бачать очі чорні?

Білі руки чом не обіймають?

Чом уста медові не цілують?

Тільки мертва голова німує.

(Переклад М. Рильського).

 

 

 

А послухаймо в нашій співанці 6:

 

Ніжки мої скоропадлії,

Чом не пійдете?

Ручки мої біленькії,

Чом не пригорнете?

Очі мої чорненькії,

Чом не глянете?

Уста мої приязненькі,

Чом не промовите?

Чи не одно і то саме?


Я старався тут сими пісеньками показати краянам своїм чисте джерело народної поезії наших побратимців, де можна брати приклад до наслідованя, аби не казився чужеязичним духом. В моїм переводі я, кілько можно було, держався первотвора, однако декуда трохи слобідніше, старався показати правдиве лице, але аби знов не було з ускорбом свого народного язика: бо хоть оба нарічія покревнені собі, то у кождім є тілько питомого, що тяжко віддати все у другім. Сама міра стиха і будова єго відмінна від наших, гласоудареніє сербського язика зовсім відмінне, та не так розличне, як наше.

 

У сербів найбільше уподобаний розмір десятисложний чи п’ятистопний трохейський * — по другій стопі має бути січеніє (caesura, Einschnitt). Є він самий природний (як п’ять пальців у руці) і найдавніший у словен, уживаний єще в «Суді Любушинім» і «Короледвірській рукописі». У нас подобен єму є також і в самих давніх піснях, напр[иклад], в колядках, частю і в ладканях і обжинкових співанках; лиш у нас не трохейський розмір, но дактилотрохейський, зовсім май так, як у словацьких піснях 7; напр[иклад], сербський розмір:

 

— U — U | — U — U — U

Два су бора | напоредо расла **

 

а наших пісень ось який:

 

— U U — U | — U U — U

Гей піді Львовом | на оболоню,

— U U — U | — U U — U U

Там на горойці | три панянойці

— U U — U | — U U — U—

Ріже барвінок | собі на вінок.

 

Сей самий розмір находиться і у сербських піснях, хотя рідше, напр[иклад]:

 

— U U — U | — U U — U

Ах што ћу, што ћу, | не спавам ноћу ***.

 

 

* Хореїчний.

** Дві сосни росли поряд.

*** Ах, що мені діяти: не сплю вночі. 

 

 

У весільних і обжинкових наших піснях знать частим усним уживанєм розтягнулася тота міра на один трохей, до чого запевне уменшительні слова, торонко у піснях уживані, немало причинилися, — і так первісний стих, поділившись на дві половиці, розвівся на от такий розмір:

 

— U U — U | — U

Встаньте, бояре, | встаньте

— U U — U | — U U — U

Вийняв шабельку, вийняв ясненьку,

— U — U U — U

Став калину рубати.

 

У сербів сей остатній розмір дуже рідкий, зато густіше уживався з дактилем на кінці, напр[иклад]:

— U — U — U U

Оj ти, зрно ’шенично *.

 

Другий рожай нашого стиха є чотирнадцятисложний або семистопний. Є то розмір головний наших історичеських і козацьких пісень, також в коломийках, думках і інших дрібних співанях уживаний; у него по четвертій стопі січеніє. От який він:

— U — U — U — U | — U — U — U

або:

U — U — U — — U | U — U — — U

 

— U — U — U — U | — U — (U — U) U — U

Сипте, братя, сипте, братя, високу могилу

U — U — (— U) — U — U | — U — U — U

Коби річка невеличка, я би-м пребродила.

У сербів:

— U — U — U — U | — U — U — U

Девоjчица воду гази, ноге jоj се беле **.

 

 

* Ой ти, зерно пшеничнеє.

** Дівчина водою бродить, її ноги біліють.

 

 

Сей стих розділяють у нас часом надвоє у самім січенію, особливо в думках або поскочних співанках.

 

Часто-густо і первая половиця сама уживаєся з січенієм на вторій стопі: таких багато маємо пісень повіствовательних і думок любовних. Оба сесі рожаї стихів є також і у сербів. Замість трохея, за котрого у нашім язиці не завше так легко, кладеся часом ямб ( U — ), або пирихій ( U U ), так і замість дактиля амфібрахій.

 

Не від річі тут припімнути, що у нашім піснотворіню не доконче держатися самого гласоударенія, бо воно у прозі інакше, а у піснях (у співі) інакше, часом зовсім противне простій бесіді, саме так, як о сербських піснях Вук Стеф[анович] Караджич каже8. Піснотворці южноруські, задивившися на російську (великоруську) міру стихів, постановили гласоудареніє само за підставу цілого розміру, не уважаючи, що то не зовсім згідне з нашим язиком. Але приглядімося ліпше составові наших народних пісень і співові їх, розберім слог за слогом, вникнім глибше в природу нашого язика, зрівняймо з побратимськими нарічями, а покажеся, що розмір пісень наших не на гласоударенію основан, але, як у чеській і сербській поезії, на природженій питомості согласних 9.

 

Наконець і то доложити маю, що пісні сербськії зовсім не мають рифми (складу), а у нас без складу, а принаймні без созвучія (Assonanz), була би пісня не пісня; для того позволили-смо собі в переводі нашім відступити від первотвора і переробити в тім взгляді на наш руський лад.



Создан 04 ноя 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

© Balkano-Carpatica.io.ua